Не було б щастя, так нещастя допомогло!

Мабуть, чимало з вас, чули або бачили такий вислів, як "не було б щастя, так нещастя допомогло" або є ще інша варіація цієї фрази: "Немає зла, щоб не вийшло на добре". Слова дещо інакші, але суть та сама, іноді, а буває й досить, часто, щоби отримати, щось добре, світле, чисте й позитивне має трапитись щось лихе й погане. Здавалось, як таке може бути, це ж парадокс чистої води, хіба може зло стати причиною добра, а нещастя — джерелом щастя. Виявляється, може, і я можу проілюструвати цю народну мудрість прикладом із життя своєї власної родини.
Мої дідусь та бабуся народилися на початку буремного ХХ ст. й стали живими свідками цілої епохи. Вони на власні очі бачили страхіття 1 світової війни, революцію, невдалі спроби здобуття та встановлення власної держави. Прапори на верхівках ратуш та магістратів мінялись частіше ніж погода у ці весняні, березневі дні, а вони могли лише спостерігати за всією цією катавасією та надіятись на краще майбутнє. Коли ж нарешті все стабілізувалось, розпочалось налагоджуватись мирне життя, кожен почав будувати якісь свої власні плани на майбутнє, але ніхто з них навіть не підозрював, що їх та їхні серця поєднає найжахливіша, найкривавіша, наймасовіша подія за всю історію людства — ІІ світова війна.
1 вересня 1939 року нацистська Німеччина оголосила війну 2-й Речі посполитій, державі громадянами, якої на цей час були мій дідусь та бабуся. Дід був мобілізований, та як людина, яка окрім рідної української, добре володіла польською та німецькою мовою та вмів їздити на мотоциклі, що на той час було рідкістю, отримав підстаршинське звання та був направлений в одну з мотострілецьких частин, що майже відразу була кинута в бій на території нинішньої Польщі.
На жаль чи скоріше на щастя, війна дуже швидко закінчилась для нього, їх позиції розбомбила німецька авіація, але діду пощастило, він отримав лише легкі поранення та контузію та відправлений в один із численних військово-польових госпіталів.
Там й відшукала його доля в обличчі моєї бабусі, яка була санітаркою при цьому самому госпіталі. Як розказував потім дідусь, коли він опритомнів, то подумав, що потрапив в рай, а бабусю прийняв за янгола. 🙂
Коли ж він дещо прочуняв, то зрозумів. що лежить в госпіталі, а коло порається молода й симпатична дівчина санітарка. Вона відразу впала йому в око, і їй теж сподобався молодий, високий, чорнявий та веселий попри свій стан, хлопець.
Дуже швидко, між ними спалахнули почуття, й хоча вони опинилися інтерновані за лінію фронту, польська держава перестала існувати, а вони стали жителями окупованої німецькими військами її частини, а вся Європа розпочала палати в пожежах війни, ці всі події не стали на заваді їм та їхньому щастю.
Через пів року вони одружилися, а через півтора року, під вибухи бомб та гул снарядів, у них з'явилась їхня перша дитина — син, мій майбутній батько. Після чого дідусь був ще раз мобілізований, цього разу вже в радянську армію, воював до кінця війни, 9 травня зустрів на річці Ельба, а напроти стояли їхні союзники — британські та американські солдати. При чому за весь період своєї служби в радянській армії він не отримав не те що жодного поранення, а навіть жодної подряпини й цілим та неушкодженим повернувся до своєї дружини та сина.
Багато всього ще після цього було в їхньому житті й хорошого й поганого, вони народили ще декількох дітей, прожили майже 50 років в шлюбі, дідусь пережив кохання свого життя лише на рік, а останніми його словами були: "Надю, я йду до тебе..."
Але пори все це, пори всі страхіття війни, й дідусь і бабуся завжди були вдячні долі, що звела й поєднала їх та були свято переконані, що якби не війна, не дідова контузія, то скоріше за все вони б ніколи не зустрілись, не дізнались та не покохали один одного.
Так що в їхньому випадку, в їх долі приказка: "Не було б щастя, так нещастя допомогло" спрацювала на всі 100% й вийшло так, що лихоліття, яке багатьом, мільйонам людей подарувало страждання, муки, біду та смерть, їм подарувало кохання на все життя.💑
Чому так сталось, я не знаю, це така посмішка долі, каприз фортуни чи веління Небес, але вся ця ситуація доводить найголовніше — щасливим можна стати й бути, навіть в часи найгірших лихоліть та випробувань!
Так що, якщо провести паралелі чи аналогію, з тим що відбувається нині, цілком можливо на багатьох із нас теж чекають важкі випробування, нам доведеться вимушено змінити свій звиклий спосіб життя, але можливо це й на краще.
Може саме в такий спосіб доля дає нам шанс змінити наше життя на краще: знайти кращу роботу, розпочати свою власну справу, відкрити в собі якийсь новий талант, врешті-решт зустріти свою другу половинку та віднайти кохання всього свого життя.
І якщо ми будемо вірити в це, прагнути цього, думати про це в позитивному настрої, то саме це раніше чи пізніше й трапиться з усіма нами! Чого й вам усім бажаю!